Маґдебурзьке право (німецьке право) - одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки.

Скодифіковані в XIII ст. норми звичаєвого права і судових ухвал німецького міста Маґдебурґа, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України тощо.

Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів – купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів.

Встанoвлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів то-що. Воно узаконювало нерівність у правах, зважаючи на стать, походження, віросповідання.

Маґдебурзьке право в Україні

Маґдебурзьке право прийшло на Русь-Україну разом з німецькими колоністами і вже князь Данило Романович та його наступники забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції.

Першими містами, що одержали маґдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324), Сянік (1339), Львів (1352), Кам'янець-Подільський (1374), Київ (1494).

Спочатку маґдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст. Вперше було поширене на все населення Галицького князівства Юрієм Болеславом у м. Сяніку.

У XV-XVII ст. ст. маґдебурзьке право отримала більшість міст України. В різний час його одержали Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Лубни, Козелець, Полтава, Стародуб, Чернігів та ін.

У деяких містах (зокрема, західноукраїнських) надання маґдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької і польської колонізації, обмеженням прав некатолицького населення (руське населення православного віросповідання, вірмени, євреї та ін. не обирались до маґістрату, не мали права вступати в деякі цехи тощо).

Міська рада (маґістрат) складалася з обраного війта і радців ("райців", консулів), які творили колегію, що поповнювалась шляхом кооптації. Лише подекуди міщани обирали війта і лавників (лава – судовий орган), а ради доповнювалися з числа останніх. Судові компетенції належали і до ради, і до лави. Їх розмежування не завжди було виразне. Назагал лава займалася карними справами.

Необмежені компетенції ради (маґістрату) часто призводили до зловживань владою міською олігархією. Тому для оборони загалу міщанства, наприклад у Львові, король С.Баторій утворив 1577 року т. зв. ізбу ґмінну – представництво міщан, яке відстоювало інтереси широких мас та було дорадчим органом для магістрату.

За першими королівськими грамотами, в містах на маґдебурзькому праві ради повинні були складатися з двох національностей - поляків і українців (католиків і православних), але поляки часто витісняли українських міщан із міських рад. В Кам'янці були навіть три окремих національних юрисдикції: польська, руська (українська) і вірменська.

Львівський маґістрат був апеляційною інстанцією для інших міст Галичини. Більшість міст краю мали неповне маґдебурзьке право. Вони мали, наприклад, окремого від ради війта або старосту. В таких містах члени ради, звані також бурмистрами, були виборними.

Маґдебурзьке право за своїм змістом і формою на Правобережній і Лівобережній Україні під впливом місцевих умов, а також норм звичаєвого права відрізнялося від маґдебурзького права, яке застосовувалося в Західній Європі. Так, в Україні організація маґістратів була іншою. У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники верхівки міського населення) – справами міщан.

Положеннями маґдебурзького права керувалися й полкові суди тощо.

Норми маґдебурзького права використовувались при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права на Україні 18-19 ст.

Після 1654 року маґдебурзьке право залишилося лише у деяких, т. зв. привілейованих містах. Фактично застосування маґдебурзького права припинилося після запровадження 1781 року "Установлення про губернії" і створення нової судової системи.

Указом 1831 року Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.

В містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі (1772) відійшла до володінь Габсбурґів, органи міського самоуправління та суди, створені за маґдебурзьким правом, продовжували ще деякий час діяти. Згодом австрійський уряд значно обмежив права цих органів. У Львові застосування маґдебурзького права припинилося 1786 року.

Хоч маґдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурного правового наближення України до Західної Європи.

Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000
• Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
• Ї:Маґдебурзьке право Львова

Середні віки | Історія Європи | Історія України | Право

Magdeburger Recht | Magdeburg rights | Stadsrechten | Magdeburg-rettigheter | Prawa miejskie